+38 050 315 91 42
+38 067 439 10 03
Блог > Не бійтеся ставити питання!
Портфоліо ▼
Всі новини

Не бійтеся ставити питання!

25.07.2008

Багато років тому, на початку моєї професійної кар'єри фотографа, виходив я "в народ" під час совєтських святкувань типу Першотравня, Дня Перемоги, Жовтневої революції. І більшість моїх колег теж так робили. У той час це було гарне джерело доходу: грошей можна було заробити швидко і багато. Про "мильниці" і мінілаби тоді ще не знали, фотографією займалися лише "посвячені" і диво се творили "врукопашну". Більшість громадян навіть не подумували самостійно робити фото, і до "професіоналів" вишиковувалися чималі черги. Хтось фотографувався  з улюбленими онуками, хтось – з дітьми, друзями, коханою, ... Всього цього було удосталь. Ціни були – копійчані, радянський карбованець – твердий.

А ще були весілля, школи і дитячі садочки. Так поступово приходив досвід, гострилася майстерність, з'являвся авторитет. Хто знав мій креативний підхід до справи – прагнув потрапити до мене в майстерню, де "творилися шедеври". Потім ці шедеври брали участь у виставках і конкурсах, красувалися на рекламному планшеті під час чергового виходу "в народ". Вихід вже приймав більш рекламний характер, оскільки з'явилися "мильниці" і мінілаби, і багато громадян відчули себе "фотомайстрами". Я тоді жартував: "Піду, вигуляю рекламу і фотоапарат, людей подивлюся, себе покажу." Але з'явилися "помічники" з числа вищеназваних громадян і роботи "на вигулі" стало набагато менше. Не знаю, якими міркуваннями керувалися потенційні клієнти, але картина виглядала приблизно так:

Народ, що гуляв по набережній, звертав увагу на двох фотографів, які розташувалися метрів за п'ятдесят один від одного. Люди "робили галс" у наш бік, милувалися моїми роботами і, не запитуючи про ціну, вирушали фотографуватися до "новоспеченого". Так, чомусь, робила більшість. І лише ті, хто мене добре знав, фотографувалися у мене. Я дивувався: адже неозброєним оком було видно, що мої фото значно цікавіші і кращі (чого не заперечував і мій колєга), а ціни були – цілком однакові!

Пізніше клієнти самі пояснили хід своєї думки.
Варіант перший: Підходить молода пара, довго милуються роботами, потім Він Їй говорить: "Підемо звідси, тут нас за лохів тримають. Чужі фотки начепив і сподівається, що поведемося. Поміркуй сама: якщо це його роботи, що він робить в нашій провінції?" І вирушають фотографуватися туди, де простіше. "А що я тут роблю, - сумно думаю я, - живу я тут. Тут моя мама, тут мій дім." Здається, я це вже десь чув.
Варіант другий: Підходять дві подружки, довго дивляться, нічого не запитуючи, вирушають фотографуватися до колеги. Сфотографувалися і хутко повертаються – поглянути ще раз на мої роботи. Довго дивляться, а потім цікавляться ціною... Після моєї відповіді (адже ціни однакові) – спочатку – німа сцена, а потім, майже в один голос, кліпаючи очима: "Ой, дурки! Ми подумали, що у Вас дуже дорого."

Зараз теж бувають подібні ситуації  через необізнаність потенційних клієнтів. Тому я завжди кажу: Не бійтеся ставити питання! Відповідь може виявитися несподівано приємною для Вас.

Олександр Андрющенко ©